[You can call me Vi] [засновано на реальній людині]

[.Не подумайте, що параноїк, але мені здається, що хтось постійно мене читає}


Я не вмію відпускати.


Я надто прив'язуюсь до речей, до людей, до всього. Я не вмію відпускати, й до старого в мене зберігаються надзвичайно теплі почуття. 
Часом все одно потрібно прощатись, тому я викидаю все, що може хоч якось нагадати минуле. Видаляю все в намаганнях почати з нового аркуша. Та чи буває в нашому житті щось із чистого аркуша? 
Це швидше схоже на зтерту гумкоюлезом ручку, або в кращому випадку замальовану коректором. Хоча хто зна, що краще, залишити шрами, чи надягти маску.

Щоразу я повертався на ХБ. Мене не бувало тут роками, місяцями, я видалявся звідси, але щось притягує назад. Спогади, прив'язаність, чи просто куточок, де так зручно посидіти, подумати, де в коментарах народилась не одна дискусія, а у вікні редактора я виклав багато думок. 

Я скучив за тим усим, скучив за тим karmacom`ою яким був колись. Я все ще він, але вже інший, і між нами простяглось велике провалля.  Ніби так не багато часу пройшло, а змінилось стільки всього...


. розгорнути | .думки 18

Бернгард Шлінк. Читець.


    Книга Бернгарда Шлінка ”Читець” вийшла друком ще у 1995 році, та на просторі СНД набула популярності лише кілька років тому. Феноменальний роман, який викликав такий же фурор, як і ”Парфюмер”, перекладений 39 мовами, і лауреат численних премій.

   Читать дальше...


. розгорнути | .думки 14

Пустка


  

 

  Суміш грації, ритміки, пристрасті, насолоди, легкої музики. Картина була надто чудовою, щоб її порушувати, тому я просто вийшов із квартири залишивши свою дівчину поверхи якогось мудака. Перед очима й досі стояла сцена ніжності, задоволення на її обличчі... Він мав її в моїй квартирі, на моєму ліжку... Нехай дівчину не можна привласнити, бо то є істота вільна, але це моя квартира, це моє ліжко, і це зовсім не етично по відношенню до мене. Залишки романтики в голові добив ногами, і повернувся до квартири. Тепер він був із верху. Що ж, тим зручніше. Якщо чесно, ідіотський вираз обличчя у людей під час сексу.

   Читать дальше...    Останнього разу я плакав ще малим. Плакав 25 років тому... Десь стільки ж років було тій дівчині.  Смерть змінює все. Залишаючи лише нестерпну пустку, замість тієї частини серця, які відгризла. І залишаючи місце для відповіді на питання, на котре ми ніколи не отримаємо відповіді: ”Чому?”


. розгорнути | .думки 5

"Пан з пана, чи пан з Івана", або про зарозумілих розумників.


 

 

Деколи, як послухаю своїх знайомих, або почитаю різні історії, та коментарі на блоґахфорумах - хочеться хапатися за голову. Певне, не в мене одного складається враження, що там ледь не суцільні генії, які народились геніями, і одразу все знали. Звісно є такі речі, як ”затупив”, ”недочитав”, ”нездібний”, але це зовсім не привід для знущання. Ви хочете сказати, що ви завжди все знали, і ніколи не були новачками? Це нонсенс. Чи може все в іншому криється: вас принижували в дитинстві такі ж самі, ким ви стали; чи просто ви не можете нікому нічого довести в реальності, і виливаєте купу бруду на інших, хто не настільки добре знається як ви; чи просто ви закомплексована зануда, яка може себе реалізувати лише так; чи ви навіть на найменший прояв культури й повагисамоповаги не здатні.

 

 


. розгорнути | .думки 11

[Рей Бредбері. 451 за Фаренґейтом], або чому потрібно читати.


В мене якась ненормальна звичка - щойно з’являються зайві гроші, я йду до магазину й витрачаю їх на книжки. Однак, це трапляється не тільки, коли вони гроші зайві. Я давно збираюсь купити собі нові навушники, та щойно з’являються на них гроші, я обов’язково проходжу повз книгарню. Кілька днів тому я завітав у ”Книгарня ”Є”, де побачив 3 книги Рея Бредбері видруковані видавництвом ”Богдан” у серії ”Горизонти фантастики”. Це були magnum opus величного фантаста: ”451 за Фаренґейтом”, ”Марсіанські хроніки” та ”Кульбабове вино”. Так, як книги виявились не дорогими, грошей вистачило одразу на всі три, і от вчора я вже на радощах йшов додому несучи в руках доповнення до моєї маленької бібліотечки.
Читать дальше...


. розгорнути | .думки 14

Холодна Соната


Вона стояла на морозі

Із саксофоном у руках

Здаватися могло що босі

Ті ніжки сховані в снігах

 

Душу рвав собі і людям

Металевий інструмент

Давала волю ніжним грудям

Та що жила в один момент

 

Та різко музика змовчала

Морозом горло обпекло

Лише хвилину постояла

І далі знову загуло

 

05.08.2012.

 

Оригінал http://v1v0zabra.blogspot.com/2012/08/blog-post_5.html


. розгорнути | .думки 3

Ти сиділа за столом


Ти сиділа за столом
А на столі розлила каву
Що до віршів моїх
Стікала

Була повільна й
Некваплива
А ти така собі
Ігрива

А ти така собі
Лукава
Допоки кава
Розмивала

Рядки що муза
Написала

Оригінал тут: http://v1v0zabra.blogspot.com/2012/08/blog-post.html


. розгорнути | .думки 1

Очі їй слізьми наповнені


Мене часто питають, чи пишу я вірші просто, чи вони завжди комусь. На що я звісно ж відповідаю - одні комусь, інші просто, але завжди із думками, та почуттями до чогось, або когось. Оте моє черкання, що трохи нижче, суто для мене, і суто для однієї людини.


Очі їй слізьми наповнені
Серце стискає їй біль
Ноги ледь йдуть втомлені
Чи знайде вона свою ціль?

Розчиняються двері зачинені
Стихає емоційна метіль
Забула одкровення розказані
Не схожа вона на Еміль

27.07.2012


. розгорнути | .думки 3

Cуїцид. Слабкість?


”Суїцид - це слабкість, і тільки зовсім слабкі люди йдуть із життя.” - Напевне це основна фраза, яку говорять, коли розмова заходить про самогубців. А чи справді це слабкість? Ви пробували? Ви знаєте як воно? Насправді все не так вже й просто, і не так вже й легко. А якщо поглянути на це все з іншого боку?  Самогубець робить свій вибір, нехай з різних причин, він просто втрачає віру в себе, віру в життя, в те, що він щось може змінити і робить свій, доволі складний, але рішучий вибір - самогубство. Тим самим він звільняє від свого існування певну територію, певні ресурси і все інше, даючи більше простору тим, хто бореться, і може щось змінити. А якщо тепер поглянути на життя тих, хто зазвичай і говорить от такі от фрази про самогубців. Ранок тієї звичайної людини починається із будильника, душу, кави, цигарки, поїздки на роботу, працювання в офісі до вечора, перемежовуючись тією ж кавою та цигарками (все те із напрочуд пихатою пикою), поїздки додому, вечері, сну. Зрідка коли щось змінюється. Такі люди одружуються, бо так зазвичай роблять всі, заводять дітей, бо вже типу час, мають на меті стандартну схему: сім’я, гарна робота, хороше авто, хороша квартира... І так все по колу. Який зміст життя такої людини? Можна звісно спихнути на дітей, але якщо та людина дійсно витрачає весь свій можливий час на дитину, виховуючи її, навчаючи і таке інше. Чи життя це, чи існування, від котрого звільняють себе ті, кого ми вважаємо слабкими? То хіба слабкі самогубці, чи просто набрались сміливості вирватись із кола просто існування без мети?

 

оригінал тут: http://v1v0zabra.blogspot.com/2012/07/blog-post_26.html


. розгорнути | .думки 15

Ернест Хемінґуей. По кому подзвін. (англ. For Whom the Bell Tolls.)


Ернест Хемінґуей. По кому подзвін. (англ. For Whom the Bell Tolls.)


PevhtZrOG5_YQsGbJdIK7xXDbBENQ72xt80zE7F2gty7VqsXUNT35qKDIM23kZ8Fc0Kbtn10JehOFQr0ddti7cDrmVX9W9tzSBwCK6-YU2NYfWiv31U

 

Читать дальше...

оригінал тут: http://v1v0zabra.blogspot.com/2012/07/blog-post.html


. розгорнути | .думки 12

Письма в никуда


1.



Наши мечты разбились, словно волны о камни на берегу того моря, у которого мы хотели постороить наш дом. Да... Сейчас это выглядит совсем странно, но когда-то мы мечтали жить вместе. В наших мыслях о будущем мы уже жили вместе. В наших мечтах мы гуляли по песчаному пляжу, на котором песок не был горячим, а был холоден настолько, чтобы приятно охлаждать. Мы ходили по щиколотку в воде, плескали друг на друга водой, смеялись. Мы постоянно говорили о чем-то имеющем смысл только для нас. О чем-то, что не здесь, а в каком-то мире фантазий созданном нами и для нас, который, однако, не отделим от мира реального. Мы возвращались поздно вечером в наш домик, который, как и мы, на берегу был единственным. До поздна смотрели на звезды, читали друг другу книги, и засыпали в обнимку. Просыпались мы тоже в обнимку. На столе ожидал еще в меру теплый кофе с тирамису. Вот такими беззаботными были дни наших фантазий.  У нас все было особым и по-своему. Даже свадьба у нас была особенная. Мы собирались прийти в ЗАГС одетые в футболки с забавными надписями, джинсы, кеды  и не дождавшись конца церемонии выхватить паспорты убежать на автобусе. У нас были мы. Но остались ты и я. Потому что были я и ты. Потому что могли быть мы. Всего лишь могли, но не стали.


11,05,2012

 

оригинал http://v1v0zabra.blogspot.com/2012/05/blog-post_12.html


. розгорнути | .думки 3

Той, що тумани плете.


Історія друга. Вовк: Той, що тумани плете.



Вже порядно стомившись хлопець підійшов до широкої річки, що текла посеред лісу, а затим впадала в ще більшу котрою, однак, човни ходили. Було абсолютно тихо, тому він вирішив відпочити, сівши на невеличкому причалі і спершись об вербу. Сидів  вглядаючись кудись у глибокий простір річки, в котрій, мабуть, було заховано багато секретів і таємниць. Дивний молочний туман почав поступово заповнювати собою простір і розливатися лісом. Незчувся хлопець, як і його облило холодно-молочним повітрям. Перед собою побачив він старого дідугана. Сиве волосся і борода були білими мов сніг, то ж ближче до обличчя можна було розрізнити, а кінці розчинялись в тумані. Здавалось, що й очі у старого сиві-сиві. Хлопець здогадався, що старий не стоїть на причалі, бо той  кінчався всього лише за кілька кроків від того місця, де він сидів а дідуган стояв ледь не за половину річки, що не завадило в одну мить опинитися поряд, всістись, і старечим поглядом розглядати дерева, заховані молочно-холодним повітрям.

- Віддай мені свою душу. - Почав з кінця дід.

- Радий би був, та не маю...Навіть серця не маю...

Старого така відповідь невдовольнила.

- Я можу вилікувати тебе від суму та туги.

- Це як? Життя відбереш? Відбирай...

- Ти міг би вічність бути із нею.

- Так... Але де? Загубившись у власних фантазіях? Але то не справжня вона.

Старий ще більше скривився.

- Але ти знаєш, що я просто так не можу тебе звідси відпустити?

- А чи хочу я звідси йти, ти не запитав...

Діда вже зовсім перекосило, а потім, немов стрілою груди пробило і він різко відвернувся, мов щось спіймав, та хотів сховати, аби не побачили.

- То може розкажеш?

- Ти й сам все знаєш...

- Знаю... І де вас тільки Бог таких робить...

- Яких таких?

-...

- Та й хіба тобі не на користь? Хто ти такий?

- Я... Той, що тумани плете. Усякі... Ті, що пеленають землю уранці й підвечір; ті, що вкривають гірські переходи; ті, що облизують очі, коли нам брешуть; ті, що не показують нам правди коли ми закохуємось...

- То мені кому дякувати? Тобі, чи долі?

- Тій, котру кохав.

- Що це значить?

- Ти й сам усе розумієш.

- Врятуй мене від цієї туги...

Дідусь почав потроху розчинятися. Туман густішав та й густішав, допоки повністю не заповнив хлопця, вриваючись у легені, розчиняючи тіло.


У селі справляли весілля. Гості вже були добряче на підпитку, музики вигравали так, що й у лісі було чути. Ніхто не помітив старого сивого діда, що всівся на дальній лаві і дивився на молоду. Він не відводив очей, милувався. Із сивих очей, неголеними старими щоками до сивої бороди потекли сльози. На вечір туман розійшовся селом, казали, що такого важкого й густого туману ще ніколи не було. Але хто його знає...

Вона любила коли на землю сходив туман. Любила сидіти в саду одна, а потім із дітьми. Просто мовчки сидіти і дивитися кудись у простір, без думок, просто розчиняючись в тумані. Їй було дивно, наскільки ніжний туман, і наскільки сумно їй завжди стає, коли той з’являється. Причину того суму вона так ніколи й не дізнається, але він не полишить її ніколи.


Інтермедія.


Розказавши історію вовк звалився на долівку і сумним поглядом старого діда подивився на річку.

- Сумну якусь історію ти розказав, вовче.

- А ти що хотіла принцесо? Ми домовлялись про те, що по черзі розповідаємо, а я вже другу ніч підряд.

- Якщо їм доля була бути разом, то чому вони не були разом, а вийшла вона за іншого?

- Не знаю.

- Все ти знаєш, тільки казати не хочеш.

- Можливо.

- Нуууу...

- Добраніч принцесо. - Промовив вовк і заснув.

Пянянка ще довго із сумом вдивлялась у річку. Бачила як з’являється легенький туманчик і вже аж потім лягла сперши голову на кудлату вовчу спину.

Вовку снились широкі степи, коні, що ховаються в некошених травах, мов коники-стрибунці, старе місто, і хлопець із сумним поглядом. Час від часу на нього находили спогади і він починав підскулювати, або дрижати. Але панночка була поряд. Поки що була поряд.

 

(історія зі збірника: "Історії розказані на березі річки...")

оригінал: http://v1v0zabra.blogspot.com/2012/05/blog-post_09.html


. розгорнути | .думки 3

Спорить до хрипоты


Спорить до хрипоты...
Но за ней немота?
Со смертью на ты
А жизнь все не та.

Я устал сражаться
С пеной у рта
Устал добиваться
Жизнь все не та...

День за днем изливая
В строки слова
Что бросила стая
И вновь однова
Мое горло устало
Порвалась струна
Не могу я, достало
Жизнь-то одна!

Дай надышаться
Злая судьба
Позволь разбежаться
Время-река

Спорить до хрипоты?
Но за ней немота...
Я со смертью на ты,
Но жизнь все не та.

08.03.2012.


. розгорнути | .думки 11

За горизонтом підіймалося сонце


За горизонтом підіймалося сонце
Промінцями заглядало в віконце
Усміхалось, бавилось, гралось
На сніданок із нами зосталось

Ми йому пропонуємо чаю
А воно: ”Чи буду не знаю!”
Ми йому пропонуємо кави
А воно репетує: ”Забави!”

Бешкетує світить у очі
Обличчя ніжно лоскоче
”Бувай!” - під вечір шепоче
І йде, хоч і не хоче.

1.3.2012.


. розгорнути | .думки 7

Сердечко на дзеркалі


Щосекунди згадував її запах який всю ніч зводив мене з розуму. Ліжко пусто й холодне, але ж не могло мені це все привидітись… Чи могло? Чорне, мов крило ворона, волосся, що спадало на тендітні плечі, а звідки скочувалось і прикривало її неймовірної краси груди. Кожна деталь її тіла стояла в мене перед очима. Смак її губ, її тіла і головне – її запах.  В ньому поєднувалась вся ніжність, свіжість, жіночність , пристрасть, звабливість… Жінка чи дияволиця? Міраж? Їхати на роботу не хотілось, але мусив. Домовився підстрахувати друга, а підводити через, можливо, вигадану дівку було б просто по-дурному. Швиденько вмився, одягнувся, поснідав так само швидко як робив це завжди й покинув квартиру з їдким відчуттям: щось не так. Автівка любо пискнула та мигнула фарами впускаючи господаря за кермо. Двигун заметушився і колеса покотились асфальтом. Боковим зором помітив саме її на тротуарі. Різко загальмував створивши аварійну ситуації, та отримавши купу матюків на свою адресу. Уваги не звернув, а вибіг на тротуар. Дівчина вбачивши мене різко розвернулась на підборах й стрімко почала йти в напрямок від мене.

-         Ти не втечеш від мене! Ранок не повториться!

Дівчина різко розвернулась і зупинилась так, що я ледь не поцілував її на швидкості.

-         Я не втекла! Продовження не буде! Забудь!

-         Невже тобі не сподобалось?

-         О, чому приховувати правду… Ще й як сподобалось, тому й не повториться.

-         Й де тут логіка?

-         Я не хочу втратити розум. Спочатку закохаєш мене в себе, потім я не зможу без тебе, а там покинеш, бо знайдеш іншу чорноволосу гарнюню.

-         Таку як ти, точно ніде не знайдеш.

Не довго думаючи поцілував. Вона не пручалась а відповіла. Так і стояли цілуючи серед вулиці.

-         Давай сьогодні кудись сходимо разом?

-         Типу побачення?

-         Чому типу? Побачення. Тільки пообіцяй, що коли я тебе зараз відпущу, ти не втечеш, а прийдеш ввечері.

-         Хмм… Мабуть здуріла, але обіцяю.

Весь день сидів мов на ножах. Все мучило питання: Прийде чи ні? Дізнатись я міг вже зараз. Я очікував. 1 хвилина. 2 хвилини. 3 хвилини. Я оглядав все довкола і вглядався в кожну дівчину шукаючи її, аж раптом помітив ту, котру шукав за столиком. Вона пила каву.

-         Невже я згодилась?

-         Чому?

-         Ти не пропустив жодної спідниці!

-         В кожній спідниці шукав тебе, а в кожному обличчі бачив твоє.

-         Ти вмієш приємно заговорити зуби.

-         Я кажу щиру правду.

Старомодно відвідали театр, а затим поїхали до мене. Вже розвалились в м’якому ліжку, коли я здогадався що саме не так. Кинувши напівроздягнену дівчину я побіг до ванни. На дзеркалі було намальоване помадою сердечко.

 


. розгорнути | .думки 13

Ірен Роздобудько. Гудзик


Ірен Роздобудько. Гудзик.


gmF5M4eYhqYMD9uqoKuICgBTtQiYGTOBrYKVFp_iBL9r4CmUNpZQhwBOl1SvLgAY4rnUdJilVd-Cn26QeIoxQDjdik_cSfCKg77C1_JUMd_Lrnvx53s
 

”Гудзик” - роман, щоу 2005 році отримав першу премію на літературному конкурсі ”Коронація Слова”. У 2008 був екранізований під назвою ”Пуговка” і на міжнародному кінофестивалі у Чорногорії отримав премію за кращий кіносценарій.


Події роману розгортаються наприкінці 80-х років. Молодий хлопець у Карпатах знайомиться із старшою за нього жінкою і миж ними пробігає палка іскорка. Зустрілись вони й після Карпат - Ліза є викладачем у виші, в котрому навчається Денис. Але вогонь від іскри не запалав. Денис відправляється в Афганістан, працює у провінційномі кінотеатрі, й нарешті стає керівником рекламної кампанії. От тільки він зустрічає нове кохання, котре все перевертає до гори ногами.


Роман невеличкий, читається легко та швидко. Цікаво розкручені події втримують читача, змушують проникнутися долею героїв. Книга добре підійде читачам жіночої статі, оскільки в більшій мірі є саме жіночим романом.


Можливо тільки в мене одного, але після прочитання залишається відчуття того, що авторка не до кінця докрутила спіраль сюжету що, однак, зовсім не псує емоцій від прочитання.


Сюжет: 10/10;

Стиль: 8/10;

Композиція: 10/10;


Загальна оцінка: 9/10

оригінал тут: http://v1v0zabra.blogspot.com/2012/05/blog-post_02.html


. розгорнути | .думки 11

Джордж Реймонд Річард Мартін : “Пісня Льоду й Полум’я”


Джордж Реймонд Річард Мартін (англ. George Raymond Richard Martin)

”Пісня Льоду й Полум’я” (англ. A Song of Ice and Fire)

 

%D0%9F%D0%B5%D1%81%D0%BD%D1%8C_%D0%9B%D1%8C%D0%B4%D0%B0_%D0%B8_%D0%9F%D0%BB%D0%B0%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D0%B8_5_%D0%BA%D0%BD%D0%B8%D0%B3.jpg 

 

1.

Зовсім не дивно, що в переліку прочитаного за останній час, вмістився і цей цикл. Хоча з іншого боку, прихильником фентезі мене не назвеш - скоріше навпаки. Все почалось із побаченого на просторах інтернету серіалу ”A Game of Thrones/Гра Престолів”. Серіал знятий якісно, й є, якщо я не помиляюсь, наймасштабнішою і найдорожчою фентезі-постановкою. Але мова не буде й ти про серіал, а про його основу - цикл фентезі романів ”Пісня Льоду і Полум’я”.

Серіал мені сподобався, то ж від перегріву в очікуванні другого сезону, я взявся за прочитання романів. Весь масштабний твір складається з циклу романів до яких ввійшли:    -        ”Гра престолів” (”A Game of Thrones”)

”Битва Королів (”A Clash of Kings”)

”Буря Мечів (”A Storm of Swords”)

”Бенкет для Воронів” (”A Feast for Crows”)

”Танець З Драконами” (”A Dance with Dragons”)

і 2 ще не дописані автором книги під робочими назвами

”Вітри зими” (”The Winds of Winter”)

”Марення про весну” (”A Dream of Spring”)

та підциклу повістей ”Історії Семи Королівст” (Tales of a Seven Kingdoms), події яких розгортаються за 90 років до подій ”Пісні...”:

- Межовий лицар. (”The Hedge Knight”)

- Вірний меч (”The Sworn Sword”)

- Таємничий лицар (”The Mystery Knight”) .

2.


”Гра престолів” (”A Game of Thrones”)


Події роману розгортаються у вигаданому середньовічному світі. Король Семи Королівств Роберт Баратеон відправляється у Вінтерфел до свого старого друга Едарда Старка з пропозицією зайняти місце десниці короля. Едард згоджується і відправляється у Королівську Гавань, щоб розслідувати обставини вбивства Джона Арена (десниці). З іншого боку, рідня королеви, дім Ланістерів планує захоплення королівства. На іншому кінці світу Візеріс та Дейєнеріс Таргаріени, діти скинутого короля Ейєріса намагаються знайти союзників для того, щоб повернутися і відновити своє правління в Сімох Королівствах. Паралельно розгортаються події на Стіні та за Стіною, що охороняє королівства від нашестя створінь та жахів, котрі ховаються далеко на півночі.


”Битва Королів (”A Clash of Kings”)


Старший син Едарда Старка готує північ до повстання, щоб помститися Ланістерам за вбивство батька. Починається війна за розподіл королівств. ”Північ” виграє битву за битвою, тим самим, ставлячи під сумнів подальше коронування Джофрі Баратеона. Але через невдалий шлюб - по коханню Роба Старка підступно вбивають його ж союзники. За ним відправляється ще один претендент, вбитий за допомогою магії, брат Роберта - Ренлі Баратеон. Не довго засидівся на троні  і Джофрі, вбитий на своєму весіллі. Баланс сил іронічно порушений. Але така ж вона, гра престолів.


”Буря Мечів (”A Storm of Swords”)


Сім Королівств все ще перебувають в лещатах війни п'яти королівств. Спроба Станіса Баратеона захопити трон завершилася його поразкою під стінами Королівської Гавані на річці Чорноводній. Після смерті Ренлі Баратеона, сімейство Тірелів заключило союз з Ланістерами, а Маргері Тірел стала нареченою короля Джофрі. Сім’я Мартелів також пообіцяла свою підтримку Ланістерам, хоча й не поспішає цього робити. Між тим, велика кількість Диких Людей збирається в загонах Манса Разбійника на штурм Стіни і лише невелика жменька захисників із "Нічного Дозору" стоїть на їхньому шляху. На Далекому Сході, Дейєнеріс Таргарієн збирає сили для вирішальної битви за Залізний Трон. (фрагмент взято з вікіпедії)


”Бенкет для Воронів” (”A Feast for Crows”)


Війна П'яти Королів підходить до кінця. Роб Старк, Джофрі Баратеон, Ренлі Баратеон і Бейлон Гренджой — мертві. Король Станніс Баратеон прийшов на допомогу «Нічному Дозору», де Джон Сноу був обраний новим, 998-м Лордом-командуючим. Томен Баратеон, дев'ятирічний брат Джофрі, став Королем на Залізному Троні, будучи під пильним оком своєї матері, королеви-регент Серсеї Ланістер. Батько Серсеї, Тайвін Ланістер був убитий своїм сином Тіріоном Ланістером, який втік з міста. (фрагмент взято з вікіпедії)


”Танець З Драконами” (”A Dance with Dragons”)


Війна П'яти Королів в Вестеросі, здається, сходить нанівець. На півночі, самопроголошений король Семи Королівств Станніс Баратеон облаштувався на Стіні і заприсягнув завоювати підтримку сіверян, щоб продовжити свою боротьбу за Залізний Трон в Королівській Гавані з самозваним королем, сином померлого свого брата Роберта Баратеона, а насправді плодом інцесту між дружиною Роберта Серсеєю Ланністер і її братом-близнюком, Джейме Ланністером, на прізвисько Царевбивця. Ця боротьба ускладнюється тим, що Ланністери уклали союз із зрадницьким Домом Болтонів, які були прапороносцями лордів Півночі, а велика частина західного узбережжя знаходилась під окупацією людей із Залізних Островів. На самій Стіні, незаконно-народжений син Еддарда Старка Джон Сноу був обраний дев'ятсот дев'яносто восьмим Лордом-Командувачем Нічного Дозору, але в молодого чоловіка є вороги, як в країні і на Стіні, так і за її межами, де з наступом небаченої і довгої зими, просипалися невідомі сили від тисячолітнього сну.
Між тим, карлик Тіріон Ланністер, який був за наклепом засуджений до смерті за вбивство свого молодого племінника, короля Джоффрі Баратеона, яке він ніколи не вчиняв, вбиває свого батька, лорда Тайвіна і втікає на кораблі через вузький море в Пентос.


На далекому сході, Дейєнеріс Таргарієн — єдина законна спадкоємиця поваленого правлячого сімейства, Таргарієнів — захоплює місто Міерин, і починає правити ним, для того, щоб відточити свої навички керівництва, перш ніж вона піде далі, щоб підкорити Вестерос. Але за її діями уважно слідкують на Залізних Островах, в Дорні, Старому місті та Вільних Містах. І з цих країв були послані емісари, щоб втертись до Дейєнеріс в довіру і використати її прагнення і амбіції для досягнення своїх цілей. (фрагмент взято з вікіпедії)


3.



Ось так коротенько можна вмістити все те хитре сплетіння, що відбувається на сторінках циклу. Взагалі, я не люблю оцінювати фентезі, оскільки не є його поціновувачем.  Для мене воно вміщується в поняття ”добрепогано”.  Сюжет цікавий і захоплюючий. Не дивлячись на те, що роман великий, а весь цикл вміщається в понад 4500 книжкових сторінок читається на одному диханні.

Найбільше мені сподобалась 2 книга, і , цілком можна здогадатися, що я був на стороні дому Старків. Події, що розгорнулись саме так, стали для мене в певній мірі здивуванням, оскільки я очікував помсти і перемоги.

Найцікавіше, як на мене, це сюжети про півні і події на Стіні і за нею. Дивні містичні створіння, ліс наповнений загадками. Тут і мій улюбленець Джон Сноу, котрого обрали лордом-командуючим на Стіні замість Мормонта. От тільки дуже шкода, що ще й його вбили в останній книзі.

Да воздасться всім з приходом Дейєнеріс Таргаріен!

До речі, дуже цікаво, як в майбутньому розкриється лінія Брандона Старка.


То ж... Я навіть не знаю, чи варто радити її до прочитання. Книги цікаві й гарні, але читати багато. Хто любить фентезів - прошу до книг.


Також дехто може сказати, що нащо читати, якщо можна подивитись серіал. Перший сезон був екранізований з точністю десь у 80%. В другому ж багато чого пропущено. Та й до того ж я прочитав весь цикл за 3 тижні, а появу нового сезону чекати рік.

 

оригінал: http://v1v0zabra.blogspot.com/2012/05/blog-post.html



 


. розгорнути | .думки 5

Хенк Муді: Бог ненавидить нас всіх


XQR0m2gnPgp52izjoHv5wLAkFu-sJOQ-nkXpOTJMHDhuMJdlP5-DpRzZXCugYxeQop-NXBSJ33nAPeAD5yY6E7KP8N03ucG8lKy15D2yT-vRLvViidc

Хенк Муді ”Бог ненавидить нас всіх” (Hank Moody: God Hates Us All)


Роман написаний головним героєм серіалу ”Californication” Хенком Муді. Всі знають хто це такий, всі знають що це за серіал, то ж не дивно, що автори захотіли заробити ще й в такий спосіб. Хто дивився, той знає, що саме роман ”God Hates Us All” приніс Хенку славу, й був екранізований під назвою ”Ця шалена штучка кохання”.  

Ім’я справжнього автора роману не розголошується і зберігається в таємниці.

Щодо сюжету. Головний герой розчарований в собі молодий 20-ти річний хлопець, котрий стає наркодилером. Щоб втікти подалі від батьків поселяється в готелі ”Челсі”. Пізніше через бажання отримати в ліжко подругу рок-зірки втрапляє в кілька неприємних ситуацій, після котрих, однак, повертається до того, що й мав із самого початку.

Я не поділяю феєричного захоплення цим романом, який не тягне навіть на добру книгу, не те що, як деякі кажуть, ”геніальне творіння”. Весь цей ажіотаж викликало лише те, що ця книга пов’зана з феєричним дурдом-серіалом ”Californication” і його дурко-героєм Хенком Муділкіним.

Тож ті, кому полюбився роман, мають вибачити в мені літ.критики і пробачити мою суб’єктивну оцінку в 4 з 10. А ті, хто здатний адекватно оцінювати явища літ. простору, в чомусь таки згодяться зі мною.

Читайте і будьте прочитаними!

 

 

оригінал тут: http://v1v0zabra.blogspot.com/2012/05/hank-moody-god-hates-us-all.html


. розгорнути | .думки 5

Ми не існуємо у місті що ніколи не існувало


Ми стоятимемо обійнявшись на пероні вокзалу

У вкритому туманом місті що ніколи не існувало

Наші губи наближатимуться до повного зближення

А думки шаленітимуть від міцного напруження


Далеко за межами голосно щебетатимуть птахи

Що не існують так само як і ми і це місто

І щойно ми звернемо увагу на красивий спів

Як вони розчиняться в повітрі котре тут не свіже


Варто нам захотіти і горизонт намалює гори

На уявному пероні метушитимуться люди

В очікуванні потягу що ніколи сюди не приїде

Бо його як і нас і пташок і міста не існує


Ми не намагатимемося зрозуміти де ми і що ми

Чи  ми є чи ми вигадка чиєїсь дурної фантазії

Ми віддаватимемося одне одному все палкіше

Бо раптом ми існуємо і це було в останнє


Ми знову сховаємось у межах фантастичної мрії

Що мов гіркий туман поглинає нашу свідомість

І більше не бачимо і не чуємо нічого що навколо

Бо у нас є лише ми і цей світ Боги створили нам

 

Оригінал тут : http://v1v0zabra.blogspot.com/2012/04/blog-post_03.html


. розгорнути | .думки 17

Каркання ворона


Ранок був морозним. Холод пробирав до кісток та, здавалось, оселявся в них, блукав нутром і робив з того нестерпно неприємно. Все було б простіше, якби поряд була вона. Саме вона, бо більше ніхто не був потрібен. На гілці одинокий, як і він сам, сидів ворон та понуро розглядав простір,  не звертаючи ніякої уваги на хлопця, що з такою цікавістю дивився на птаху. Дуже захотілось випити чогось гарячого. Хотілося кави, та навіть чай втамував би його спрагу і бажання внутрішньо зігрітись. Вирішив піти у ва-банк, та поїхати прямісінько до неї. Ворон добряче каркнув хлопцеві у слід, той обернувся, та кивнув птасі в знак подяки. Було ще надто рано, але майже пустий транспорт вже снував пустими венами та артеріями міста. Все це зробило можливим швидку, та певною мірою комфортну дорогу до неї. В дорозі навіть не задумався, як віднесеться до його неочікуваного ранкового візиту, напевне, неприємного. Минуло два місяці із тих пір, коли вони бачились востаннє і востаннє говорили. Хлопця все мучило, що він дозволив коханій дівчині так просто піти, але розумів, що має пройти час до того моменту, коли їхні погляди знову зіткнуться. Скільки часу треба для того, щоб виникла іскра не ненависті, а кохання, він не знав. Ніхто не знає відповіді на таке питання. Відчуття у середині тягнуло його і кричало: ”Пора”. Через те й їхав із рання до неї.

Реакції, з якою вона зустріла його вже ж точно не очікував. Двері відчинила за хвилину, одягнута, і в пів обличчя нафарбована. Очікував все, але не це. Головні сюрпризи залишились на пізніше, а в дверях вона лише із великими очима сказала: ”Заходь”. Сіли на застелене ліжко і мовчки дивились на підлогу. Здивовані, не знаючи, що ж сказати одне одному.

”Вибач мене” - подумав він, ”Вибач мене” - подумала вона, а замість того, щоб це сказати, сказали інше, та ще й одночасно: ”Як ти?”.

- Вибач, що приїхав так ізрання. Я не можу без тебе більше. Ці два місяці для мене були, мов без дихання...

- А я тут зібралась до тебе їхати... Зібрала речі... Ось збиралась на маршрутку...

- Що правда?

- Ага.

Вони все продовжували дивитися на підлогу не підводячи погляду. Якось дивно відхилились, хоча хотіли злитись тілами прямісінько зараз.

- А можна я собі чаю зроблю?

Дівчина з ще більшими очима повернулась і подивилась на хлопця.

- Що?

- Ну... Чаю. Я просто замерз дуже, і дуже хочеться чогось гарячого.

- Може тебе супом нагодувати, а потім чаю?

- А можна?

- Ти так питаєш, ніби не вдома.

За вікном самотньо сидів ворон та всміхаючись дивився у вікно. На кухні сидів його улюбленець і щасливо дивився на свою кохану, їв суп, та очікував чай. Створювалась мила картина родинного затишку. Всі були вдома, і всі були поряд, всі були щасливі.

- А можна я тобі в чомусь зізнаюсь?

Хлопець поперхнувся.

- В тебе був хтось інший??

- Дурний... Ні! Як же тобі сказати... Я в дуже цікавому стані...

- В плані?..

- Ну... Здогадайся.

- Тобто ти мене хочеш?

- Та ні!

- Тобто не хочеш?

- Та я не про це! Я вагітна!

Хлопець зблід, а ворон ще сильніше та радісніше каркнув, немов насміхаючись над нещасним. В очах стояв шок, подив, питання... А за цим усим поставало дещо інше.

- Давно?

- Я тобі хотіла сказати ще тоді, коли ми посварились. Але вирішила, що тобі треба відпочити від мене.

- А який місяць?

- Четвертий.

Ворон ще більш єхидно крутився гілкою, та вертів хвостом. Розмахував крила та неймовірно тішився дивлячись на обличчя шокованого хлопця.

- Це... Ти... Хм...

Тепер в очах дівчини був шок. Ще більший шок у її очах був, коли хлопець несподівано підскочив зі стільця та ледь не перекинув стола. Ворон аж із гілки впав, та ледь встиг розкласти крила і метнутись вгору, грізно каркнувши, немов сварячись на свою необережність.

- Це ж прекрасно!!!

Ворон сів на землю і почав пішки йти. Його місія була завершена, тож тепер треба було дати спокій закоханим залишивши їх на самоті. Пройшовся вуличкою під будинком, грізно каркнув надриваючи повітря, та махнувши чорними крилами полетів геть.

 

Оригінал тут: http://v1v0zabra.blogspot.com/2012/04/blog-post_01.html


. розгорнути | .думки 8

Дощі спускались з гір


Дощі спускались з високих гір

Заходили у стомлене місто

Чай виливався із берегів

В чашці йому було тісно


Ми ловили відзвуки джазу

На вулицях майже пустих

Додому не бігли відразу

Хмар не злякавшись густих


Вдома чай виливався із чашки

Вдома кава тікала під стіл

На підвіконні стояли ромашки

Та дощі спускалися з гір


01.04.2012.

 

Оригінал тут:  http://v1v0zabra.blogspot.com/2012/04/blog-post.html


. розгорнути | .думки 10

Любко Дереш. Намір.


Любко Дереш. Намір.

Моя версія.



З  не таких давніх часів я вдався до критики. Прочитав кілька книг, та збираю до купи думки про них, щоб нарешті, виказати, що я про них думаю. Зрештою це, мабуть, стане професійним. Цього разу, як ви вже знаєте, під обстріл втрапив доволі цікавий роман молодого письменника Любко Дереша ”Намір”.

Прочитав я роман ударними темпами -  за день. Читаючи уривками, шматочками, та долучаюсь до читання кожної вільної миті. Як кажуть - на одному диханні. Давайте тепер розглянемо детальніше, що ж це за книга.

Розпочинається все з чудових вступних слів Юрка Іздрика. Відчутно, що писав ледь не з любов’ю та дружніми почуттями. Писано влучно, чітко, цікаво. Ледь не заради одного вступу можна читати цю книгу.  Далі  ми вже починаємо заглиблюватись в пекло самого роману. Картину розкривають дитячі спогади головного героя, вперемішку з матом. Як не як, а читати можна, хоч місцями, не дуже приємно та дещо нудно. Куди цікавішими видаються заглиблення героя у пізнання самого себе. Через образ Петрика добряче прозирається автор, що шукає істини в цьому житті, та іронічно сприймає все довкола. Картина життя вигладає колоритною, заповненою та... глузливою. Десь закрадається відчуття насмішки і примхливості, проте захоплено поглинаєш рядок за рядком, поглинаючи роздуми автора виголошені героєм.

Що ж за намір такий? А намір був простий. Всього лише бажання телепортуватися, набрати космічну швидкість, та розчинитися. Життя героя могло б скластися чудово, якби не химерні образи, що закрались у голову та не давали спокою. А заклав їх туди його добрий знайомий Юра Гагарін. Замість того, щоб бути щасливим із гарною дівчиною, котра кохає його, герой одержимий своєї ідеєю: вмовляє Гоцу (а так звали дівчину - Гоца Драла) влаштувати підрив у кав’ярні, себто це зарядить їх енергетикою і вони зможуть телепортуватись. Тут картина набирає остаточний рівень безглуздості. Відносини завершуються трагічно для Гоци, бо вона помирає, а Петрик відправляється вкотре на село, до бабусі.

Про його намір ми вже знаємо, то чому в село й до бабусі? Стара вже ледь-ледь ходить та має померти. Герой фанатично хоче поглянути в очі самої смерті. І це йому вдається наприкінці. Пізнавши нарешті, що таке Смерть, Петрик уже й не людина. Він вже і не живий, та ще не мертвий. Свій намір втілити йому вдалось, бо звільнився від тих тілесно-просторових обмежень, що його тримали. Справді звільнився, чи це лише його уява?

Поза кадром до самого кінця залишається незрозумілість. Ніби все ясно, а щось таки не розкрилось. То, певне, через дивакуватість самого Дереша, та його іронічні пошуки істини. Книга була прочитана швидко, та на одному диханні. Має певну к-сть цікавих думок та зворотів, котрі б можна було зацитувати, та в них немає нічого особливого окрім ”прикольності”.  Поціновувачі містичного та незвичного оцінять книжку добре, але люди дещо далекі від цього, та більш реалістичні, залишаться скорі байдужими, ніж пройнятими.

Свої шукання автор твором не завершив, а продовжив у подальших працях. Шкода, що я почав знайомитися із творчістю Дереша не з першої книги, бо в тому випадку, мав би змогу прослідкувати еволюцію поглядів та думок. Наразі я вже закінчив читати нову книгу ”Голова Якова”, про котру я напишу пізніше.

А тепер бали:


Сюжет: 8/10;

Стиль: 6/10;

Композиція: 7/10;


Загальна оцінка: 7/10

 

Оригінал тут: http://v1v0zabra.blogspot.com/2012/03/blog-post_31.html


. розгорнути | .думки 24

Ранок щастя


Присмак приємного ранку
Ти, ”мертвий півень”, Жадан
На щастя звичайному бланку
Втрачаю віру словам

Даремно лютує погода
Під квітень падає сніг
Життєва разюча негода
Все одно не зіб’є із ніг

Я продовжую слухати пісню
Я й надалі читаю вірші
В обіймах стисну тебе міцно
Най втечуть усі думи сумні

. розгорнути | .думки 4

Доброго ранку, йпт!


Той фрагмент, що я їхав до корпусу пропустимо, тому що нічого особливо цікавого та смішного. Все почалось пізніше...

Психологія творчості. Завдання: Ми маємо два слова, які характеризують певний предмет. Вам потрібно, маючи два слова, підібрати якомога більше варіантів. Приклад (рос. мовою): "дикий, прозрачный". Варіант: "целофановый пакетик" брошенный в диком лесу. 
Нашими словами були "тупой", "легкий". Одна дівчинка видала дуже оригінальний варіант: "мальчик с шариком".

Було ще багато веселих порівянь і в інших завданнях, та їх я, нажаль, не запам'ятав. 

Далі повертаємось ми в маршрутці додому. Народу повно, все забито. Хто користується таким транспортом, той в курсі. Стою на виступі біля водія, подруга сидить, навпроти нас за водієм сидять два чоловіки. Їдемо. Десь із середини лунає крик бабусі: "На кладбище мне пожалуйста!". Мужик котрий сидів ближче до нас дивно перекосився, і щойно я закрився, щоб почати ржати (інакше не можу, через хворобу) його розірвало. Пів маршрутки випало в дикому ржачі. 

Заштовхали нас у вагон метро. Їдемо. Подруга з подивом розглядає все навколо і задає дуже цікаве питання:
- Це мене глючить, чи сніг іде?
Коли роздивився я, то сніг і справді йшов. В салоні.  
Пожартували на рахунок того, що ж нас чекає в тунелі. Моїм варіантом була штукатурка, а подруга додала: "з рештками померлої криски".

Заїжджаємо до тунелю, як щось починає бризкати. Із вентиляції починає текти якась чорна рідина. Всі хто був в нашому кутку були обляпані. Що ж... Було весело відтирати моську і куртку від тієї гидоти. 

От такий у нас транспорт...

оригінал тут: http://v1v0zabra.blogspot.com/2012/03/blog-post_27.html


. розгорнути | .думки 3

Хлопчик, що любив дивитися у вікно


Хлопчик, котрий любив дивитися у вікно.

 

Він часто дивився у вікно. Певне постійно. Зрання зустрічав веселе Сонечко, що лише прокидалось, розпрямляло свої промінчики, обіймало землю й радісно посміхалось. Небо починало фарбуватися у різні неповторні кольори, створюючи фантастичну ірреальну картину.

Проходило зовсім мало часу, як вулицями починали метушитися люди. Було щось дотепне у цьому їх поспіху. Вони були сонні, невиспані, злі. Вони викликали сміх у хлопчика, котрий любив дивитися у вікно. Ті люди котрих він не знав, здавались йому дивними, але час від часу і йому хотілось метушитися поряд із ними, і, нарешті, дізнатись — які вони? Але навряд він колись дізнається про те, бо вийти з цієї квартири йому не доля.

Дивлячись як летять птахи мріяв і сам стати птахом. Покинувши це крісло разом із нікчемним тілом, котре його не слухається він мріяв злетіти у небо, і не сідаючи літати... літати... літати... Мабуть він би й справді ніколи не сідав, бо насидівся за свій невеликий вік.

За спогляданням того метушіння час спливав швидко. Сонечко потрошку збиралось додому й неквапливими кроками йшло. Світло починало зменшуватись, зменшуватись... Сонечко потрошку ховалось за горизонт, а замість нього випливав молодий місяць. Замість сонечка встелював промінчиками дорогу. Але один дивний промінь потрапив на підвіконня хлопчика, котрий любив дивитися у вікно. До того променя приєднувались інші. Нарешті з променів утворилася місячна дорога. Місяць запрошував хлопчика на прогулянку до себе.

  • Але як? - запитував хлопчик не вірячи. - Я ж не можу рухатись

  • Як це не можеш? - запитав Місяць. - Забудь про те. Просто бери і йди до мене, а я тебе спіймаю і триматиму.

 

Неквапливими рухами хлопчик почав підійматися думаючи, що то йому сниться. А Місяць посміхався йому на зустріч підтримуючи променями. Крок за кроком, йшов місяцевою дорогою той, хто любив дивитися у вікно.

На ранок ніхто не зустрічав Сонечко в тому вікні. Воно було здивоване, але мабуть здогадалось, що хлопчик залишився блукати місяцевими дорогами, разом зі своїм новим другом — Місяцем.

09.03.2012.

 

Оригінал тутечки: http://v1v0zabra.blogspot.com/2012/03/blog-post_6886.html


. розгорнути | .думки 26
Назад | Вперед



Мітки

Я на інших сайтах:

poetryclub.com.ua - karmacoma


ХБ-шний вік
07032007_1_10_31_2_0_0_Hdf20ede020-d5c120e2-e6e53a__.gif

Календар
Февраль
ПнВтСрЧтПтСбВск
    
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28

Мои фотоальбомы

. що є на сторінці

Киносеансы в Киеве
ОБОЗ.ua