[You can call me Vi] [засновано на реальній людині]

[.Не подумайте, що параноїк, але мені здається, що хтось постійно мене читає}


karmacoma

Міткипроза

.{В час коли йде дощ:[початок]}

. В час коли йде дощ.

 

  • Ваш студентський будь ласка.

Ледве не заплакав з образи. Витягував повільно, клав на стіл до останнього не відпускаючи.

  • Можете бути вільні. Ви більше не студент нашого університету.

    Це було чимось жахливим. До останнього не міг повірити в те, що таке могло трапитись.

Треба було вчитися, а не маятись дурнею.

Хто ж винен крім мене?

Вийшов зі стін університету і рушив в напрямку метро. В голові роїлись думки. Думав багато про що і ніпрощо одночасно.

Як сказати батькам? Залишився б тільки без стипендії, а тут ще й без універу...

Що робити?

На швидкості влетів в перехід збиваючи зустрічних людей, які щедро обливали мене матом. Вже було все одно. ”Треба відпочити... Треба заспокоїтись... Спокійно хлопче... Буває й гірше...”

Зібрався їхати додому. Потім різко передумав. Помчав далі. Метро їхало нудотно повільно.

Я ледве стримувався від істерики. Вийшов. Куди простіше йти пішки. Навіть не помітив те, що поперся на червоне світло. Пролунав писк шин і сигнал клаксона. Я присів на капот. Водій облаяв як тільки вмів. Не помітив. Побіг далі ігноруючи усі правила. Тинявся посеред безмежно великого міста. Але для мене було затісним. Щось розривало із середини. Бентежно ходив з одного місця в інше. Ніщо не могло заспокоїти. Купив мінералки. Не вгамувала спрагу. Хотілось впасти ще нижче, та вже не було куди. Втратити величезний потенціал власного розуму. Викинути його у смітник. Що робити?

Почало греміти. Люди кудись заметушились. Я йшов понуривши голову. Час від часу в мене хтось врізався. Після ДТП зі здорованем я звалився. Вже впадло було вставати, тому просто звалився до кінця. Розлігся на гарячому асфальті.

  • З вами все гаразд?

  • Так.

Довелось встати й іти далі. Навіть спокійно полежати не дадуть...

Почав крапати дощ. Все сильніше й сильніше. Почало греміти все дужче. Я стояв дивлячись просто у простір. Перед очами вже не було нічого. Дощ лив наче з відра.

 

Крапля за краплею землю вкривають

Сльози з обличчя твого змивають

 

(Починало легшати. Уявилась дівчина з русявим волоссям і блакитними очима)

 

Вже більше нічого не стало

Що б тут тебе тримало

 

(Картини перед очима змінювали одна одну)

 

Я пішов вперед. На розі вулиці я зіткнувся з дівчиною, що бігла шукаючи куди сховатися від дощу. Мою очі стали розміру тарілок. То була вона. Саме та дівчина яку я щойно бачив у своїй уяві.

 

  • Чого зириш?

     

    Я поглянув ліворуч. Там була кав'ярня. Боятись вже не було чого. Я взяв її за руку й різко рушив до кав'ярні.

Ми ввійшли в приміщення порушивши тишу й спокій. З нас капало. Ми переглянулись. Дівчина дивилась здивованим поглядом. Я й сам був шокований своїм вчинком.

  • Давай туди? - я вказав на стіл біля віконця в куточку.

Вона кивнула. Й ми рушили. Невдовзі до нас підійшов, не менш здивований ніж ми, офіціант й запитав, чого бажаємо. Дівчина не зводячи свого погляду з мене якось знервовано сказала:

  • Чаю, зеленого, з бергамотом.

Офіціант поглянув на мене.

  • А мені будь ласка без бегемоту й чорний.

  • Щось ще?

  • Ні. - Відповіла дівчина.

Я зрозумів одне — якщо я зараз хоча б що-небудь не скажу, то вона мене просто вб'є

  • Вибач?

Вона здивувалась ще більше.

  • А... Та нічого... Так раптово якось вийшло...

  • Сам здивувався... Я В.

  • А я К.

  • Дуже приємно. І ще раз вибач.

  • І ще раз : ”та нічого”

Принесли чай. Ми все ще здивовано не відводили погляд.

Люди продовжували дивитися на нас. Нарешті ми трохи прийщли до тями, оглянулись й відвідувачі присоромившись перейшли до своїх справ. Я з сумом поглянув у вікно, за склом якого лив дощ.

  • Чому сумуєш?

  • Я... Мене з універу вигнали...

  • Та не хвилюйся... Папінька заплатить.

  • Я бюджетник.

  • А за що вигнали?

  • За те що не вчився.

Вона шоковано подивилась на мене.

  • Не вчився?!

  • Так.

  • Чому?

  • Просто маявся дурнею.

  • Оттакої! Щастить же придуркам! Мої батьки мають віддавати останнє, для того щоб я могла навчатися на контракті. Я відмінно закінчила школу. Вчусь виключно на відмінно Я рвусь з усіх сил для того, щоб прорватися на бюджет, а ти не вчишся на бюджеті?! Як так?!

  • Ось так. - Я опустив очі. Був готовий провалитися крізь землю.

Вона розлючено встала.

  • Зачекай хоча б поки дощ пройде.

Вона взяла свій чай, сумку й пересіла за інший стіл.

Я все колотив чай. Так і не почавши його пити.

К. поглянула на мене. Взяла свій чай, речі, й знову пересіла до мене.

  • Вибач, що накричала. Тобі дуже погано?

Я не відповів. Дістав ручку з сумки, взяв рекламку й на іншому боці почав писати:

 

Як часто сум, туга, нерозуміння

З'їдають нас, не залишаючи нічого

Й більш немає відчуття

В середині чогось живого

 

Нема мене, тебе немає

Весела музика не грає

Щастя заховалось за туманом

В голові все змішане з дурманом

 

Книгу смерті дочитав я нещодавно

До життя й любові певно не дійду

Як би все це не звучало дивно

Але шлях вперед іще знайду

 

Надія... Надія все мене не полишає

Як буде далі доля знає...

 

 

Потім передав рекламку їй.

  • Ні. Мені не погано. Я дуже засмучений, але кого ж звинуватиш окрім себе.

    Зажди приходить час, коли треба платити.

  • Мені тебе шкода.

  • А мені себе ні...

  • Що робитимеш?

  • Намагатимусь відновитися. А там побачимо.

  • Батькам казав?

  • Ще ні.

  • Суворі?

  • Так... Навіть не уявлєш як мені соромно.

  • Гарний вірш...

  • Дякую...

  • Сонечко засяяло... Прогуляємось?

 



Рекомендовать запись
Оцените пост:

Откуда приходят на эту запись за последний месяц   1 день 10 дней 30 дней

Нет данных

Показать смайлы
 

Комментариев: 63

ну...що можу сказати.... У Львові дощ не "ЙДЕ".... У Львові він падає..... Дощ-на щастя.... він змиває сум .
Саме так =) А чому падає?
А це ти у Львова запитай!!!
Настал час заводить деток, и работать, работать Чтоб их пркормить и выучить работать.
........)) Саме так. Не хотів головний герой вчитися.. Хай йде працювати =)
Рекомендовал эту запись

Зонтик нужно иметь.

Яка ж парасолька літом у сумці? =)
Ну що ж. Задатки є. Треба працювати далї. А то не докїнчено. Працюй пиши. А ми почитаємо. Ще й спасибї скажемо. Ось так.
Дякую =)
от проза мені набагато більше подобається ніж віршики. навіть читати ще хочу. може через те, що воно в тебе таке миле?
Просто першооснова у прози й поезії різна. Прозу загалом пишу коли просто хочеться виговоритись, хочеться поділитися чимось, чи в свідомості намалювалась якась гарна картина. Дуже люблю милі хеппі-енди. Банально, але люблю. Це дає мені більшу надію на те, що в житті все таки більше доброго ніж злого. Вірші ж навпаки... пишу коли щось на мене справить дуже сильне враження. Загалом останніх кілька років, через серйозні проблеми в житті, нічого доброго в мене не траплялось. Тим не менш... В віршах я розкриваюсь справжнім, не завуальованив за красивими зворотами. Таким який я є... Так похмурий, але здатний до радості. Так трагічний, але здатний до того, щоб знаходити у всьому поштовх до нового кроку в житті. І в віршах, між стрічками читається надія...
та я всі вірші не люблю. мабуть через те й твої.але я їх не читала до кінця жодного, чесно кажучи
Вот именна. опыт у миня страшно негативный.
Що ж так?
Патаму шо жысь пражыть - эта не поле значит перейти. тут нада держать уши востро. Кругом адни враги и недабражилатели. Да и капитализьм уже полпечени изгрыз. Я же гаварю - УЖАСТЬ!!!
Это уже не нытье. ЭТА РЫДАНИЕ!!!!!!!!! по падшиму чилавечиству!!!!!!!!!!!
ой та ладно... во все года во все века - було те саме.
Но в те времена я не жил. А щас просто упиваюсь этим бедламом.

 



Мітки

Я на інших сайтах:

poetryclub.com.ua - karmacoma


ХБ-шний вік
07032007_1_10_31_2_0_0_Hdf20ede020-d5c120e2-e6e53a__.gif

Календар
Февраль
ПнВтСрЧтПтСбВск
    
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28

Мои фотоальбомы

Киносеансы в Киеве
ОБОЗ.ua