[You can call me Vi] [засновано на реальній людині]

[.Не подумайте, що параноїк, але мені здається, що хтось постійно мене читає}


karmacoma

Пустка

  

 

  Суміш грації, ритміки, пристрасті, насолоди, легкої музики. Картина була надто чудовою, щоб її порушувати, тому я просто вийшов із квартири залишивши свою дівчину поверхи якогось мудака. Перед очима й досі стояла сцена ніжності, задоволення на її обличчі... Він мав її в моїй квартирі, на моєму ліжку... Нехай дівчину не можна привласнити, бо то є істота вільна, але це моя квартира, це моє ліжко, і це зовсім не етично по відношенню до мене. Залишки романтики в голові добив ногами, і повернувся до квартири. Тепер він був із верху. Що ж, тим зручніше. Якщо чесно, ідіотський вираз обличчя у людей під час сексу.

   

    Моя злість прокинулась у всій красі, тому безпардонно привітався (не без задоволення побачивши в очах обох шок), і додав естетичного червоного забарвлення кров’ю. Шкода одного - розбив скляну підставку під плазму, і напевне саму плазму зламав. Річ була гарна.

    Отримавши яке не яке фізичне задоволення і залишивши шокованих коханців вже вдруге полишив власну квартиру. Гарна драматична сцена у п’єсі ”Дурдом” вийшла ефектною.

    А далі вулиця, автівки, люди, та я посеред них замащений в кров. Вони дивляться на мене здивовано, більшість просто не помічає, а я йду й дивлюсь, яке гарне сьогодні сонце, як чудово воно світить у цей гарний, теплий, осінній день. Чомусь мені здається, що сонце лише восени може бути таким. Пора року, як дівчина: взимку дівчина  тепло одягнута, тобі хочеться її обійняти, залізти із нею під ковдру, тримаючи в руках гарячий чай, їй пасує светрик, та шкарпетки, ти зігріваєш її руки своїм подихом, і це прекрасно; навесні вона поступово починає знімати із себе теплий одяг, одягатися більш розкуто, очі її горять, обличчя сяє, пахне магічною весняною свіжістю, ти шаленієш; літо - спекотно, дівчина роздягається до непристойності, солодко, надто солодко, і потроху ти переповнюєшся цього нектару; і от настає осінь - дівчина одягається в сукню, костюм... вона виважена, серйозна, ділова, ввечері - пристратна, стомлена, ніжна...

    За цими думками я пройшов багато кроків, і мій погляд, що оглядав будинки, зупинився на вікні, на підвіконні якого стояла дівчина.  Крок. Вона розправила руки-крила і злетіла. Я бачив усмішку на її ніжному обличчі, я бачив її вогонь і сум в очах, бачив її руки, мов крила, бачив кожну волосинку, з тих, що спочатку лізли до рота та очей, а потім здійнялись до гори...

    І я вже не бачив її падіння, я чув лише удар, і виття сигналізації. Я не знаю чи я біг, чи я йшов, я не знаю чи мовчав, чи кричав. Вона була іще жива, коли я опинився коло неї. Я доторкнувся. Горлом пішла кров, голова була розбита, і її русе волосся змащувалось в кров. Її губи щось шепотіли. Останні два слова... Обійми мене... Її губи зробили спробу розтягнутись у посмішці, а її серце зупинилось.

    До біса все. Я не пам’ятаю більше нічого. Час завмер, разом з її серцем, моє життя зупинилось разом з її, але я все ще існував. Лікар сунув мені щось під носа, і намагався розжати обійми. Ставив якісь дурні для мене, та важливі для нього питання. Хтось зі свідків відповідав, перебивав одне одного. В моїй голові звучало лише її: ”Обійми мене.”

         Мене залишили в спокої. Я просто йшов вулицею, замащений її кров’ю, йшов кудись... Запах ладану. Хтось взяв мене за руку, й тим вирвав із кошмару, в якому я бачив її обличчя, з очима, в котрих погас вогник життя.

- Що із вами?

    А я не знав як сказати, я не вмів говорити, намагався, але не виходило. Сів на підлогу, сперся о стіну. Чоловік сів коло мене, поклав руку на плече і сказав:

- Кажіть.

    І від того його теплого із душі: ”кажіть” мені вернуло мову.

- На моїх руках померла дівчина. Я не знаю хто вона, не знаю як її звати... Вона вистрибнула з вікна... Останнє, що вона сказала... Обійми мене... І...  Я не знаю... Чому? Чому вона це зробила? Чому?

- Я не можу дати вам відповідь на це питання, бо я не знаю. Я хотів би вас втішити, та я не можу...

    І я пішов далі. Закурив. Закашлявся.  Викинув.  Попросив у чоловіків, що сиділи на лавці випити. Обпекло... Йшов далі й страшенна нудота підступала під горло. Я сів на камені біля річки, стиснув руками голову й заплакав...

    Останнього разу я плакав ще малим. Плакав 25 років тому... Десь стільки ж років було тій дівчині.  Смерть змінює все. Залишаючи лише нестерпну пустку, замість тієї частини серця, які відгризла. І залишаючи місце для відповіді на питання, на котре ми ніколи не отримаємо відповіді: ”Чому?”

    Останнього разу я плакав ще малим. Плакав 25 років тому... Десь стільки ж років було тій дівчині.  Смерть змінює все. Залишаючи лише нестерпну пустку, замість тієї частини серця, які відгризла. І залишаючи місце для відповіді на питання, на котре ми ніколи не отримаємо відповіді: ”Чому?”



Рекомендовать запись
Оцените пост:

Откуда приходят на эту запись за последний месяц   1 день 10 дней 30 дней

Нет данных

Показать смайлы
 

Комментариев: 5

виразно, дуже круто.

 



Мітки

Я на інших сайтах:

poetryclub.com.ua - karmacoma


ХБ-шний вік
07032007_1_10_31_2_0_0_Hdf20ede020-d5c120e2-e6e53a__.gif

Календар
Февраль
ПнВтСрЧтПтСбВск
    
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28

Мои фотоальбомы

Киносеансы в Киеве
ОБОЗ.ua